Як розпізнати чудовисько і чому ти на нього полюєш
Головна / Блог / Як розпізнати чудовисько і чому ти на нього полюєш
Є одна дивна деталь у казці про Красуню і Чудовисько, яку ми майже ніколи не обговорюємо. Ми звикли сприймати цю історію як романтичну притчу про силу любові, здатну зцілити навіть найстрашніше чудовисько. Нам подобається вірити, що за грубістю ховається вразливість, за жорстокістю — біль, а за холодністю — потреба в любові. І певною мірою це справді так. Людська психіка значно складніша, ніж поведінка, яку ми бачимо на поверхні. Але проблема починається тоді, коли жінка настільки захоплюється пошуком прихованого принца, що перестає помічати самого чудовиська. У цей момент казка перестає бути красивою історією і починає ставати життєвим сценарієм.
У проєкті «Жіночі сценарії в казках» ми багато часу присвячуємо саме цьому архетипу. І щоразу мене вражає, наскільки часто жінки впізнають у ньому себе. Не тому, що вони живуть із казковими чудовиськами. А тому, що дуже багато з них роками живуть із надією когось врятувати. Вони входять у стосунки не з реальною людиною, а з її потенціалом. Не з тим чоловіком, який стоїть перед ними сьогодні, а з образом того, ким він міг би стати колись. І поки реальна людина демонструє байдужість, агресію, емоційну недоступність, залежність або небажання брати відповідальність за власне життя, жінка продовжує дивитися на нього крізь рожеві окуляри власних проєкцій. Вона бачить пораненого хлопчика, складне дитинство, старі травми, несправедливість життя. Вона бачить усе, окрім найважливішого — його реального вибору поводитися саме так.
У терапії це одна з найболючіших зустрічей із реальністю. Тому що жінка стикається не лише з чоловіком. Вона стикається зі своєю власною ілюзією. Дуже часто за бажанням рятувати стоїть не любов. За ним стоїть фантазія про власну всемогутність. Несвідома віра в те, що якщо достатньо старатися, достатньо любити, достатньо терпіти або достатньо жертвувати собою, то інша людина зміниться. Це дуже тонкий момент. На рівні свідомості така жінка виглядає турботливою, доброю і співчутливою. Але на більш глибокому рівні вона намагається взяти на себе владу над процесом, який їй не належить. Вона починає відповідати за чуже дорослішання, за чужу відповідальність, за чужу готовність змінюватися. І саме тут виникає перевищення психологічної влади. Бо ми можемо підтримувати людину, можемо бути поруч, можемо співчувати її болю. Але ми не можемо прожити її життя замість неї.
Особливо небезпечним цей сценарій стає тоді, коли жінка потрапляє в аб'юзивні стосунки. На жаль, багато історій домашнього насильства починаються зовсім не зі страху. Вони починаються з надії. Жінка вірить, що він зміниться. Що його агресія пов'язана зі стресом. Що його холодність пояснюється складним дитинством. Що його ревнощі є проявом любові. Що його приниження — це наслідок травми. Вона знаходить десятки пояснень тому, що відбувається. І щоразу відкладає момент зустрічі з правдою. Бо правда може виявитися дуже болючою. Іноді правда полягає в тому, що перед нею справді стоїть чудовисько. Не зачарований принц. Не поранений геній. Не нерозкритий потенціал. А людина, яка не хоче змінюватися, не бачить проблеми у своїй поведінці і не готова брати відповідальність за власні вчинки.
Я часто думаю про те, наскільки жорстоко ми іноді трактуємо цю казку. Ми концентруємося на фіналі і майже не звертаємо уваги на винятковість ситуації. У казці чудовисько змінюється. Але в житті це відбувається далеко не завжди. Більше того, люди змінюються лише тоді, коли самі цього хочуть. Не тому, що хтось їх достатньо сильно любить. Не тому, що хтось достатньо довго терпить. Не тому, що поруч є правильна жінка. Зміни починаються там, де з'являється власна відповідальність. А без неї жодна любов не здатна здійснити диво.
Найскладніше для багатьох жінок полягає не в тому, щоб побачити чудовисько. Найскладніше — дозволити собі його не рятувати. Бо в цей момент доводиться відмовитися від дуже старої ролі. Від ролі рятівниці, без якої багато хто вже не уявляє себе. Доводиться визнати власні межі. Визнати, що чужий біль не є нашою відповідальністю. Що співчуття не зобов'язує нас жертвувати собою. Що любов не повинна коштувати нам власного життя, здоров'я чи гідності. Іноді найбільш зрілим рішенням є не боротьба за стосунки, а вихід із них. Не тому, що ми байдужі. А тому, що ми починаємо поважати реальність більше, ніж власні фантазії.
Мені здається, що справжній сенс казки про Красуню і Чудовисько полягає зовсім не в порятунку принца. Він полягає в дорослішанні самої Красуні. У здатності бачити людину такою, якою вона є. Не такою, якою вона могла б бути. Не такою, якою нам хочеться її бачити. Не такою, якою вона стане колись у нашій уяві. А саме такою, якою вона приходить у наше життя сьогодні. І це один із найважливіших уроків психологічної зрілості.
Саме тому в проєкті «Жіночі сценарії в казках» ми досліджуємо не казкових персонажів, а себе. Ми дивимося на ті архетипи й життєві сценарії, які продовжують впливати на наші рішення, вибір партнерів, стосунки з грошима, власною цінністю та правом бути собою. Бо дуже часто справжня свобода починається в той момент, коли жінка перестає полювати на чудовисько, щоб його врятувати, і починає запитувати себе: «А чому мене так сильно тягне саме до нього?»
Автор: Людмила Підпипна - арттерапевт, гештальттерапевт, дійсний тренер Національної Асоціації Гештальттерапевтів України, кандидат психологічних наук
Арт-терапевтичний проєкт Підлипних https://pidlypna.com/artproekt
«Жіночі сценарії в казках». Авторський проєкт Людмили Підлипної https://pidlypna.com/kazka
«Чоловічі сценарії в казках». Авторський проєкт Людмили Підлипної https://pidlypna.com/4kazka
«Мова образів: арт-терапія в практиці гештальт-терапевта». Спеціалізаця НАГТУ https://pidlypna.com/art-geshtalt