Установки та гроші. Чому нам буває так складно дозволити собі достаток

Установки та гроші. Чому нам буває так складно дозволити собі достаток

Головна / Блог /   Установки та гроші. Чому нам буває так складно дозволити собі достаток

Коли люди звертаються до психолога із запитами про гроші, дуже рідко проблема виявляється такою простою, як здається на початку. Майже ніхто не приходить із формулюванням: «У мене проблема з грошима». Частіше звучать зовсім інші слова. Хтось говорить про невпевненість у собі, хтось про страх розпочати власну справу, хтось про труднощі з проявленістю, а хтось про постійне відчуття, що працює значно більше, ніж отримує у відповідь. І лише поступово, крок за кроком, стає зрозуміло, що десь у центрі всіх цих історій стоїть тема достатку та власної цінності.

Мені здається, що наше ставлення до грошей значно більше нагадує сімейну історію, ніж економічну стратегію. Ми любимо думати, що самостійно приймаємо рішення, самостійно оцінюємо свої можливості і самостійно визначаємо, скільки коштує наша праця. Насправді ж у багатьох випадках поруч із нами продовжують жити голоси тих людей, які були задовго до нас. Голоси бабусь, які пережили нестачу. Голоси дідусів, які звикли працювати до виснаження. Голоси батьків, які виростали в умовах, де стабільність цінувалася значно вище за розвиток, а безпечніше було не виділятися, ніж ризикувати.

Саме тому під час роботи з темою грошей мене завжди цікавлять не лише сьогоднішні обставини людини, а й історія її родини. Дуже часто відповідь на питання, чому нам складно назвати свою ціну, просити достойну оплату або дозволити собі більше, знаходиться не в теперішньому, а в досвіді кількох поколінь.

Коли ми починаємо досліджувати сімейні історії, відкривається цікава закономірність. Для покоління наших бабусь і дідусів гроші були насамперед питанням виживання. Вони жили в часи, коли ніхто не говорив про фінансову грамотність, інвестиції чи самореалізацію. Важливо було зберегти те, що є, прогодувати родину, пережити непрості часи і втриматися на плаву. Зовсім інші завдання стояли перед поколінням наших батьків. Багато з них формувалися в радянській системі, де до достатку ставилися неоднозначно. Бути занадто успішним було небезпечно. Бути занадто помітним також. Зате цінувалися скромність, стабільність і здатність жити так, як усі.

Минуло багато років. Світ змінився. Ми можемо створювати власні проєкти, працювати онлайн, навчатися в найкращих фахівців світу, відкривати власну практику і будувати кар'єру так, як хочемо саме ми. Проте внутрішні правила часто залишаються старими. Саме тому людина може мати всі можливості для розвитку і водночас несвідомо стримувати себе.

Під час занять ми часто говоримо про родові фінансові сценарії. Мені подобається слово «сценарій», тому що воно дуже точно передає суть того, що відбувається. Людина ніби отримує певну роль, яку багато років виконує, навіть не замислюючись над тим, чи справді вона їй підходить.

Одним із найпоширеніших є сценарій вічного дефіциту. Такі люди нерідко мають стабільний дохід, можуть багато працювати і навіть мати фінансові накопичення, але внутрішнього відчуття достатку в них не з'являється. Їм постійно здається, що ресурсів замало, що потрібно ще трохи почекати, ще трохи відкласти, ще трохи підготуватися до можливих труднощів. Навіть коли життя об'єктивно стає комфортнішим, внутрішня тривога не зникає, тому що вона пов'язана не з реальною ситуацією, а з успадкованим досвідом нестачі.

Не менш поширеним є сценарій жертви. Його легко впізнати за переконанням, що гроші можна отримати лише через важку працю. Людина постійно перевантажує себе роботою, бере на себе надмірну відповідальність і часто не помічає більш легких шляхів розвитку. Усередині живе переконання, що якщо результат дістався без виснаження, то він не заслуговує на повагу. Такі люди нерідко втомлені, але продовжують працювати ще більше, ніби намагаючись заслужити право на достаток.

Окремої уваги заслуговує сценарій рятувальника. Зовні він часто виглядає дуже шляхетно. Людина постійно підтримує інших, допомагає близьким, бере відповідальність за чужі труднощі і завжди знаходить ресурси для того, щоб комусь допомогти. Проте коли справа доходить до власних потреб, виникає дивне відчуття провини. Витратити гроші на себе, дозволити собі відпочинок або інвестувати у власний розвиток стає значно складніше, ніж підтримати когось іншого.

Часто серед жінок зустрічається сценарій попелюшки. Він не про бідність і не про нестачу здібностей. Він про очікування. Про надію, що колись хтось помітить твою працю, оцінить твій талант, запропонує можливість або запросить до нового проєкту. У цьому сценарії людина багато працює над собою, навчається, розвивається, але рідко говорить про свої досягнення. Вона ніби чекає, що двері відчиняться самі. На жаль, доросле життя зазвичай працює інакше.

Ще один сценарій, який дуже часто зустрічається серед психологинь, консультанток і тренерок, називається сценарієм самозванки. Його особливість полягає в тому, що людина має достатньо знань і компетентності, але продовжує сумніватися у власному праві бути експерткою. Вона постійно відкладає важливі рішення, тому що їй здається, що потрібно ще трохи повчитися, ще трохи набратися досвіду, ще трохи підготуватися. Іноді роки життя минають саме в цьому нескінченному очікуванні моменту, коли нарешті можна буде повірити в себе.

Є також сценарій героя. Такі люди звикли доводити власну цінність через результати. Вони багато досягають, багато працюють і часто справді виглядають успішними. Проте за зовнішніми досягненнями нерідко приховується страх зупинитися. Адже якщо перестати досягати, може виявитися, що любити себе просто так значно складніше, ніж за чергову перемогу.

Коли ми починаємо досліджувати всі ці сценарії, поступово стає зрозуміло, що тема грошей нерозривно пов'язана з темою проявленості. Неможливо впевнено говорити про свою роботу, якщо всередині живе переконання, що бути помітною небезпечно. Неможливо створювати авторські проєкти, якщо доводиться весь час доводити власне право на успіх. Неможливо називати достойну ціну за свою працю, якщо в глибині душі людина продовжує сумніватися у власній цінності.

Саме тому в наставницько-терапевтичному проєкті «Розправ крила» ми говоримо про гроші значно ширше, ніж про доходи чи фінансові стратегії. Нас цікавить те, як людина будує стосунки із собою, як ставиться до власних здібностей, наскільки дозволяє собі бути видимою і що відбувається з нею в той момент, коли вона починає займати більше місця у світі.

«Розправ крила» — це простір для жінок, які хочуть не лише створити власний продукт чи професійний проєкт, а й краще зрозуміти себе. Ми працюємо з родовими сценаріями, проявленістю, самоцінністю, страхом видимості та внутрішніми обмеженнями, які заважають рухатися вперед. Іноді достатньо побачити власний сценарій, щоб перестати жити за ним автоматично. А іноді саме з такого усвідомлення починається нова історія, у якій людина вже сама визначає, що для неї означають достаток, успіх і право бути собою.

Автор: Людмила Підпипна - арттерапевт, гештальттерапевт, дійсний тренер Національної Асоціації Гештальттерапевтів України, кандидат психологічних наук

«Розправ крила». Наставницько-терапевтичний проєкт

«Розправ крила». Наставницько-терапевтичний проєкт

«Розправ крила». Наставницько-терапевтичний проєкт https://pidlypna.com/rozprav-kryla