Феномен знецінення в гештальттерапії
Головна / Блог / Феномен знецінення в гештальттерапії
Іноді мене дивує одна закономірність, яку я спостерігаю вже багато років. Люди можуть годинами розповідати про досягнення інших. Захоплюватися колегами. Пишатися успіхами дітей. Помічати таланти друзів. Вони легко знаходять слова підтримки для близьких, можуть щиро захоплюватися чужою сміливістю, наполегливістю чи професійністю. Але коли розмова раптом повертається до них самих, ніби щось змінюється. Голос стає тихішим. Плечі трохи опускаються. І звучать знайомі фрази: «Та нічого особливого», «Мені просто пощастило», «Будь-хто на моєму місці впорався б так само», «Не варто про це говорити». Щоразу, коли я чую подібні слова, мене вражає не скромність людини. Мене вражає масштаб невидимої роботи, яку вона щодня виконує, щоб не помітити себе.
Знецінення рідко виглядає драматично. Воно не приходить у наше життя з гучними заявами. Воно оселяється тихо і непомітно. Людина отримує підвищення і вже за кілька годин пояснює собі, що просто опинилася в потрібному місці у потрібний час. Жінка роками підтримує родину, проходить складні життєві випробування, виховує дітей, допомагає іншим, але щиро переконана, що нічого особливого в її житті немає. Фахівець із багаторічним досвідом після успішного проєкту думає не про те, що зробив добре, а про ті два моменти, які можна було виконати краще. Дивовижно, але іноді людина витрачає значно більше енергії на знецінення своїх досягнень, ніж на самі досягнення.
У гештальт-терапії ми розглядаємо знецінення не як рису характеру і не як прояв поганої самооцінки. Для мене це насамперед спосіб контакту зі світом, який колись допоміг людині вижити. Ніхто не народжується з переконанням, що він недостатньо хороший. Маленька дитина природно радіє своїм успіхам. Вона із захопленням показує малюнок, який щойно намалювала. Біжить показати дорослим нову вивчену букву. Пишається тим, що змогла самостійно зав'язати шнурівки або збудувати вежу з кубиків. У цей момент вона ще не оцінює себе через призму успіху чи невдачі. Вона просто живе своїм досвідом і радіє йому. Але поступово в житті багатьох дітей з'являються послання, які змінюють цей природний процес.
Іноді це відбувається дуже непомітно. Дитині кажуть: «Не зазнавайся». Або: «Що тут такого особливого?» Часом її радість порівнюють із досягненнями інших дітей. Інколи батьки щиро вірять, що таким чином допомагають залишатися скромною або мотивують до розвитку. А буває, що дорослі настільки зайняті власними труднощами, що просто не мають ресурсу побачити дитячий успіх. Для психіки дитини це виглядає значно простіше. Вона поступово робить висновок: те, що важливе для мене, не має великої цінності. Те, що я відчуваю, не настільки значуще. Те, ким я є, недостатньо цікаво для світу. Саме так народжується одна з найболючіших внутрішніх установок: щоб залишатися в контакті з іншими, потрібно зменшувати себе.
З роками ця установка настільки міцно вростає в особистість, що людина перестає помічати її присутність. Вона може бути дуже успішною, професійною, люблячою, талановитою, але всередині продовжує жити маленька частина, яка постійно запитує: «А чи достатньо цього? А чи справді я маю право цим пишатися?» Саме тому знецінення часто супроводжується хронічним відчуттям незадоволеності. Людина ніби весь час біжить до точки, яка постійно віддаляється. Вона досягає мети, але не встигає відчути радість. Отримує визнання, але не може його прийняти. Чує комплімент і одразу шукає пояснення, чому співрозмовник перебільшує.
Особливо часто я зустрічаю це серед жінок. Багатьох із них виховували в культурі служіння іншим. Хороша жінка мала бути скромною, турботливою, жертовною. Її потреби часто відкладалися на потім. Її успіхи сприймалися як щось другорядне порівняно з потребами родини. І навіть сьогодні багато жінок можуть щиро вкладати величезні ресурси в інших людей, але почуватися ніяково, коли увага раптом звертається на них самих. Вони вміють віддавати, але не вміють приймати. Вони підтримують інших, але не дозволяють підтримувати себе. Вони бачать цінність навколо, але не бачать її в собі.
У терапії мене завжди цікавить не лише те, що людина говорить про себе, а й те, яким голосом вона це говорить. Бо дуже часто голос знецінення виявляється не власним голосом людини. Якщо придивитися уважніше, за ним можна почути відлуння старих родинних послань. Бабусині застереження не висовуватися. Батьківську вимогу бути кращою. Учительське порівняння з іншими. Сімейну традицію помічати помилки і не помічати успіхів. Те, що колись було зовнішнім голосом, поступово стало внутрішнім критиком.
Мені здається, що справжні зміни починаються не тоді, коли людина раптом починає думати про себе тільки добре. Це було б черговою ілюзією. Зміни починаються тоді, коли вона поступово вчиться бачити себе реалістично. Помічати свої сильні сторони без сорому. Визнавати свої досягнення без виправдань. Давати місце своїм почуттям без потреби їх применшувати. Це дуже тонка внутрішня робота. Бо знецінення ніколи не зникає від наказу «полюби себе». Воно відступає тоді, коли людина починає повертати собі право бути важливою у власному житті.
І, мабуть, одна з найцінніших речей, які я бачу у своїй роботі, — це моменти, коли людина вперше перестає сперечатися зі своєю цінністю. Не доводить її. Не виборює. Не заслужує. А просто визнає. Як факт. Так само природно, як визнає власне ім'я чи дату народження. У такі моменти в кабінеті стає дуже тихо. Але це вже інша тиша. Не та, що народжується зі знецінення. А та, в якій людина нарешті починає зустрічатися із собою.
Автор: Людмила Підпипна - арттерапевт, гештальттерапевт, дійсний тренер Національної Асоціації Гештальттерапевтів України, кандидат психологічних наук
Навчальна програма І ступінь підготовки гештальт-терапевтів «Теорія і практика гештальт-терапії»
Навчальна програма І ступінь підготовки гештальт-терапевтів «Теорія і практика гештальт-терапії» https://pidlypna.com/geshtalt
Навчальна програма ІІ ступінь підготовки гештальт-терапевтів «Теорія і практика гештальт-терапії» https://pidlypna.com/geshtalt2
«Розправ крила». Наставницько-терапевтичний проєкт https://pidlypna.com/rozprav-kryla